1 Врятувавшись, ми з'ясували, що острів цей називається Мальта.

2 Аборигени виявили до нас надзвичайну доброту. Як пішов дощ і стало холодно, вони розвели багаття й запросили нас.

3 Павло назбирав оберемок хмизу і як поклав його в огонь, то виповзла гадюка, вдарила його й почепилась на його руці.

4 Як місцеві жителі побачили, що це створіння звисає з його руки, то почали перемовлятися поміж себе: «Цей чоловік, певно, убивця. Хоч і не загинув він у морі, та все ж правосуддя не дозволяє йому жити».

5 Але Павло струсив гадюку в огонь і не зазнав ніякої шкоди.

6 Вони чекали, що він спухне чи раптом впаде мертвий. І довго чекали. Аж як побачили, що нічого такого з Павлом не скоїлося, то змінили свою думку і сказали, що він бог.

7 Навколо того місця простиралися землі, що належали правителю острова на ім'я Публій. Він запросив нас до своєї оселі й три дні гостинно опікувався нами.

8 Батько Публія був прикутий до ліжка, бо хворів на лихоманку та червінку. Павло пішов провідати його. Помолившись, поклав на хворого руки й зцілив його.

9 І як це сталося, то й інші хворі острова почали приходити до Павла і зцілювалися.

10 Жителі острова виказували нам велику шану, і як ми відпливали, то вони забезпечили нас усім необхідним.

11 Через три місяці відпливли ми на олександрійському кораблі, який зимував на острові: його оберігали близнюки Діоскури.

12 Діставшись до Сіракуз, ми пробули там три дні.

13 Звідти ми відпливли й прибули до Реіії, а як через день повіяв південний вітер, то припливли ми на другий день до Путеолі.

14 Там ми знайшли братів, які запросили нас погостити тиждень. Так ми прибули до Рима.

15 Там брати почули про нас і вийшли нас зустрічати аж до Аппієвої площі й Трьох Таверн. Як побачив їх Павло, то подякував Богові й підбадьорився.

16 Коли прибули ми до Рима, то Павлові було дано дозвіл жити окремо, але під охороною воїна.

17 Через три дні зібрав він найвпливовіших юдеїв. І як посходилися вони, промовив до них: «Браття, хоч нічого я не вчинив проти нашого народу, ані проти звичаїв наших предків, мене видали в Єрусалимі римлянам як в'язня.

18 Римляни допитали мене й хотіли відпустити, бо я не винен ні в чому такому, за що карають на смерть.

19 Та юдеї з тим не погодилися. Тож я був змушений звернутися до суду цезаря. Але я зробив це зовсім не для того, щоб звинуватити свій народ.

20 Ось чому я просив про зустріч і розмову з вами. Бо за надію Ізраїлеву мене закуто в ці кайдани».

21 Вожді юдеїв відповіли Павлові: «Ми не одержували з Юдеї ніяких листів про тебе.

22 Але нам хотілося б почути від тебе самого про твої погляди, бо ми знаємо, що проти цієї секти повсюди виступають люди».

23 Вони домовилися з Павлом на певний день, і тоді ще більше люду прийшло туди, де він зупинився. З ранку й до вечора він розмовляв і давав свідчення про Царство Боже. Він намагався переконати їх про Ісуса, спираючись на Закон Мойсеїв і на пророків.

24 Декого переконали його слова, але інші не вірили.

25 Люди почали розходитися, не дійшовши згоди. Тоді Павло на завершення мовив так: «Добре сказав Дух Святий, коли говорив з праотцями вашими устами пророка Ісаї:

26 «Іди до народу цього і скажи: «Ви будете слухати, слухати, але не зрозумієте, ви будете дивитися, дивитися, але не побачите.

27 Бо зачерствіло серце народу цього. Слух у людей цих притупився, і очі вони позаплющували. Бо інакше могли б побачити на власні очі, почути на власні вуха, зрозуміти серцем своїм, і тоді повернулись би до Мене, і Я б їх зцілив».

28 Через те хай буде вам відомо, що Бог послав Своє спасіння поганам. Вони й почують!»

29 Цілих два роки прожив Павло в домі, що наймав за власний кошт. І приймав він усіх, хто приходив його провідати.

30 Він проповідував Царство Боже і навчав про Господа Ісуса Христа. Він говорив дуже сміливо й відверто, і не було йому перешкод.