1 Коли було прийняте рішення про те, щоб нам відплисти до Італії, Павла і ще кількох інших в'язнів передали центуріону на ім'я Юлій, що служив у полку імператора.

2 Ми сіли на корабель із Адрамиттії, що відходив до портів уздовж азіатського узбережжя, і відпливли. З нами був Аристарх, македонець із Салонік.

3 Наступного дня ми прийшли в Сидон. Юлій доброзичливо поставився до Павла й дозволив йому відвідати своїх друзів, щоб ті подбали про нього.

4 Звідти ми відпливли до Кіпру, оскільки був зустрічний вітер.

5 Ми пройшли через відкриті води біля берегів Киликії та Памфилії і прибули до Мири, що в Ликії.

6 Там центуріон знайшов олександрійський корабель, що плив до Італії, і посадив нас на нього.

7 Кілька днів ми пливли повільно й ледве досягли Книда. Оскільки вітер перешкоджав триматися нашого курсу, ми пішли на Крит до Салмона.

8 Долаючи великі труднощі, ми йшли вздовж критського берега, аж доки не пристали до місця, що мало назву Добра Пристань, неподалік міста Ласея.

9 Багато часу вже було згаяно, і плисти вже стало небезпечно, тому що Піст уже пройшов.

10 Павло попереджав їх: «Люде, я передбачаю, що плавання наше буде небезпечним і призведе до багатьох втрат. І під загрозою не лише вантаж і корабель, але й наші життя».

11 Та центуріона переконали капітан і власник корабля, а не Павлові слова.

12 Оскільки пристань була непридатна для зимівлі, то більшість вирішила, що треба вийти в море і дістатися Фенікса, якщо вдасться. І вже там перебути зиму. Фенікс - то було місто на Криті. Воно мало бухту, повернену як на південний захід, так і на північний захід.

13 Коли ж повіяв легкий південний вітерець, вони вирішили, що це якраз слушний момент, тож підняли якір і вирушили вздовж критського узбережжя.

14 Та невдовзі з острова почав задувати ураганний вітер. Він називався «Північносхідник».

15 Корабель не міг іти проти вітру, він захопив наш корабель і нас понесло.

16 Коли ми пропливали повз маленький острівець Кавда, він трохи захистив нас від вітру. І з великими труднощами нам ледве вдалося втягти на палубу рятувальний човен.

17 Після того намагалися обв'язати канатами корабель. А щоб не сісти на мілину Сирти, матроси спустили вітрила й віддалися на волю хвиль.

18 Ўторм дужчав. Тож наступного дня вони почали викидати за борт вантаж.

19 А на третій день повикидали і весь такелаж.

20 Кілька діб не з'являлися на небі ні сонце, ані зірки. Ўторм усе лютував. У нас не лишалося ніякої надії на порятунок.

21 Давно вже ніхто нічого не їв. Тоді Павло встав перед ними і сказав: «Люде, ви мусили послухатися моєї поради й не відпливати з Криту. Тоді б ви уникли таких втрат і такої шкоди.

22 Але зараз я закликаю вас до мужності. Ніхто з вас не загине. Тільки корабель втратимо.

23 Бо минулої ночі явився мені ангел від Бога, якому я належу і якому служу.

24 Ангел сказав мені: «Не бійся, Павле. Ти маєш стати перед цезарем. Бог збереже життя тобі й людям, що пливуть з тобою».

25 Тож тримайтеся, люде. Бо я вірю в Бога, вірю, що все станеться так, як було мені сказано.

26 Ми маємо натрапити на якийсь острів».

27 Як настала чотирнадцята ніч, несло нас через Адріатичне море. Десь опівночі моряки відчули, що поруч земля.

28 Вони заміряли глибину, і становила вона двадцять сажнів. Трохи далі заміряли, і виявилося вже п'ятнадцять.

29 Остерігаючись наскочити на підводне каміння, моряки скинули з корми чотири якорі. Всі молилися, щоб швидше настав день.

30 Моряки спробували втекти з корабля. Вони спустили рятувальний човен, удаючи, що збираються кинути ще кілька якорів з носа корабля.

31 Та Павло сказав центуріонові й воїнам: «Якщо ці люди не залишаться на борту, не буде вам порятунку».

32 Потім воїни перерізали канати і скинули рятувальний човен.

33 Перед самим світанням Павло умовляв усіх поїсти, кажучи: «Сьогодні вже чотирнадцятий день напруженого чекання без їжі, ви нічого не їли.

34 Отож благаю вас трохи попоїсти, бо вам це необхідно, аби вижити, щоб жодна волосина не впала з вашої голови».

35 І сказавши так, узяв хлібину, віддав хвалу Богові перед усіма. Далі переломив він хліб і почав їсти.

36 Це їх підбадьорило, і самі вони теж трохи поїли.

37 Всього ж на кораблі нас було двісті сімдесят шість душ.

38 Добре поївши, вони почали викидати пшеницю у море, аби полегшити корабель.

39 А як настав день, то побачили вони невідому землю, але помітили затоку із пологим берегом та й вирішили, якщо вдасться, там пристати.

40 Отож відрубали вони якорі й залишили їх у морі. Відв'язали канати, якими були закріплені керма, й поставивши вітрило за вітром, попрямували до берега.

41 Але потрапили на піщану мілину, і корабель загруз. Ніс загруз нерухомо, а корму розбивали потужні хвилі.

42 Воїни змовилися повбивати полонених, щоб жоден не міг поплисти й утекти.

43 Але центуріон хотів врятувати Павла, отож він утримав їх від цього. Він наказав тим, хто вміє плавати, першими стрибати з корабля в море і добиратися до суші.

44 І решта мусили добиратися до суші на дошках і уламках корабля. Отак усі благополучно дісталися до суші.